UNSO_Obolon: грудня 2007

Конференція переглянула існуючу концепцію відмови від збройної боротьби проти нацистських окупантів й висловилась за доцільність творення власних партизанських і регулярних військових формувань під загальною назвою “Військові відділи ОУН (Самостійників-державників)”. Одночасно було сформовано робочу групу для розробки військових статутів та інструкцій.
У рамках обговорення процесу розбудови майбутніх збройних сил розглянули низку питань щодо місця спеціальних структур у розгортанні бойових дій за відновлення Української держави (“Організація внутрішньої безпеки”, “Безпека у командуванні армією”, “Розвідка і контррозвідка”). Передбачалося, що виникнуть органи розвідки та контррозвідки при всіх територіальних військових угрупованнях, а також Служба безпеки й жандармерія. Констатувався незадовільний рівень підготовки до таємної війни, підкреслювалася важливість рекрутування кадрів співробітників спецслужб з інтелігентних і комунікабельних осіб, творення територіальної інформаційної мережі.
На перспективу, з надбанням державності, ставилося завдання творення розвідувальних позицій у сусідніх країнах (насамперед – у Польщі) за рахунок агентури з числа членів ОУН серед довоєнної еміграції, збору військової та політичної інформації за кордоном. Не виключалося залучення на платній основі для підготовки кадрів розвідників інструкторів з кадрових співробітників радянських і німецьких спецслужб.
Між тим націоналістами розроблялися інструктивні документи щодо організації партизанської боротьби та місце в ній спеціальних заходів, ретельно вивчався досвід радянського партизанського руху (документи „Партизанка”, „Загальні основи партизанки”, „Совітська партизанка” та інші). Визначалися завдання партизанських сил, серед яких передбачалося налагодження розвідки противника розвідувальними відділами штабів загонів, агентурною мережею серед населення („людьми довіри”), давалася докладна характеристика організації роботи німецьких спецслужб.
Створення УПА під політичною егідою ОУН (Б) навесні-влітку 1943 р. поставило у практичну площину завдання творення повстанської розвідки.
Нормативні, інструктивні та навчальні документи УПА, що збереглися, засвідчують вельми серйозну увагу, яку командування повстанців приділяло організації розвідувального забезпечення бойових дій, застосуванню прийомів військової хитрощі.
Як зазначалося у розділі „Розвідка” затвердженої у 1944 р. виконуючим обов'язки ГВШ УПА інструкції „Партизанка”, розвідувальна робота є „основою маневру, боротьби та безпеки власного відділу”. Наголошувалося, що вона повинна вестися безперервно і всіма наявними засобами. В іншому інструктивному документі розвідка трактувалася як „вуха й очі організації”, зазначалося, що „партизанський відділ без належної розвідки – це так як змагун-борець на сцені з зав'язаними очима,” „розвідчу справу треба починати ставити вище від простих справ”. Збір розвідінформації повинен відзначатися правдивістю, широким охопленням, масовістю джерел та своєчасністю.
У листопаді 1943 р. Військовий штаб військової референтури головного проводу ОУН (Б) стає Головним Військовим Штабом (ГВШ) УПА. В його складі запроваджується ІІ–й, (розвідувальний) відділ. На нього як на провідний керівний орган розвідувальної справи покладається „зосередження, розпрацювання і використання увсього розвідочного і контррозвідувального матеріалу”.
Документи УПА та свідчення її командирів дають підстави припустити, що на нижчих організаційно-тактичних рівнях структура розвідувальних органів і підрозділів відзначалася певною строкатістю, визначалася на розсуд польових командирів у залежності від обставин, наявних сил.
Імовірно, що більшість куренів УПА мали певний апарат польової розвідки. Існують згадки про „спеціальних старшин (підстаршин)” з розвідки, „штабну розвідку” (курінь „Гребінки” в УПА-„Північ”, 1943 р.), розвідувальні підрозділи куренів силою у 20-30 багнетів (Прикарпаття, серпень 1944 р.) тощо.
Бойовими документами УПА (наприклад – „Піхотна тактика”) передбачалося ведення розвідки у наступі й в обороні, на марші, у гірських умовах, вночі, взимку тощо. Розрізнялися польова розвідка та агентурна. Так, сотня для ведення розвідки отримувала смугу шириною до 3 км і на відстані від власних сил 3-5 км вдень та 3 км вночі. При цьому виділялося „ядро” (основні сили) підрозділу та розвідувальні дозори („стежі”), на головному напрямку розвідки – силою до чоти (взводу). Сотня у розвідці могла посилюватися важкими кулеметами, мінометами, отримувати саперів та зв'язківців. Окремо приділена для розвідки чота вдень діяла на відстані до 12 км від основних сил, вночі – до 3 км.
В якості основних способів польової розвідки визначалися спостереження, розвідка боєм, допит військовополонених.
Спостерігалися випадки застосування примітивних технічних засобів розвідки. Про підслуховування повстанцями радіотелефонних переговорів, наприклад, повідомлялося у документах польських силових структур.
Широка підтримка УПА місцевим населенням дозволяла повстанцям використовувати можливості агентурної розвідки. Для ведення агентурної розвідки залучалися різні верстви населення. Серед інформаторів було чимало жінок, молоді.
Ефективність розвідки повстанців неодноразово відзначали її противники. Так, на нараді 11 вересня 1944 р. у Рівненському обкомі КП(б)У один з командирів внутрішніх військ (ВВ) НКВС підкреслював, що завдяки своєчасному інформуванню розвідки УПА повстанці випереджують дії противника. За оцінкою командира Чехословацького партизанського загону Репкіна (березень 1943 р.) розвідка УПА діє „точно і відважно”.
Про кваліфікованість дій розвідки повстанців можна скласти враження зі звіту розвідниці „Марусі” (грудень 1943 р.). Остання надала командирам УПА плани населених пунктів з позначенням місць дислокації німців, поліції, польських формувань, розташування вогневих засобів, інформацію про озброєння противників, їх моральний стан, стосунки з населенням та інші важливі для бойового планування дані.
Схема (наводиться у авторському викладі) збору розвідувальних відомостей виглядала наступнім чином:

Німецькі окупанти: місця дислокації, присутність частин різних родів військ; чисельність, озброєння (у розрізі видів зброї), забезпеченість боєприпасами; стан тилового забезпечення; стан зв'язку; природні та фортифікаційні перешкоди поблизу розташування противника;

Сили радянських партизан: кількість, озброєння, завдання, моральний стан, відомості про командний склад. При цьому рекомендувалося розрізняти партизанські загони з постійним місцем дислокації та рейдуючи;

Польські партизанські збройні угруповання: схема збору інформації збігалася з тією, що торкалася „червоних” партизан. Рекомендувалося розрізняти польські націоналістичні та прорадянські формування.

При розгляді розвідувальної діяльності УПА окремою проблемою постає характер контактів у цій сфері зі спецслужбами нацистської Німеччини та її союзників. Як вже зазначалося, кінець 1943 – початок 1944 рр. знаменувався змінами у відносинах керівництва ОУН та УПА до проблеми стосунків з німцями, головною причиною яких слід вважати те, що в якості головного противника націоналістами розглядався Радянський Союз з усіма військово–політичними наслідками, що з цього випливали.
Позиція Проводу ОУН(Б) з питань співробітництва зі спецслужбами держав-агресорів була доволі суперечливою.
Справді, ні в німецьких документах, ні навіть у радянській пропагандистській літературі не йдеться про особисту участь Р. Шухевича у переговорах з окупантами. Разом з тим, на думку автора, не варто і припускати, що „генерал Чупринка” не був в курсі таких контактів і не санкціонував їх (сувора централізація, субординованість, притаманні середовищу ОУН та УПА свідчать як раз про протилежне). Проте незаперечними фактами є участь у переговорах представників Проводу та командирів УПА високого рангу.
Однак існують непоодинокі випадки, коли високі посадові особи ОУН та УПА притягалися до відповідальності за стосунки з німецькими військовими чинниками, у тому числі – і за розпорядженням Р. Шухевича.
Співробітництво з німцями у сфері здобуття розвідувальної інформації тривало з довоєнних часів й упродовж всього періоду окупації України. Зі слів захопленого чекістами німецького агента, націоналіста А. Зайчикова (він сім разів перетинав фронтову смугу за завданнями німецької розвідки), у Гданську існувала розвідувальна школа Абверу, де навчалося 150 слухачів-українців.
Існувала обопільна зацікавленість сторін у подібних контактах. Військово-організаційні та розвідувально-диверсійні можливості антирадянські налаштованої УПА становили для німців та їх союзників значний інтерес. В свою чергу, підготовка до масштабного протиборства зі сталінським режимом об'єктивно підштовхувала Провід ОУН та командування УПА до контактів з рейхом з метою економії військових сил, отримання зброї, боєприпасів, спорядження, підготовки розвідувально–диверсійних кадрів.
Співробітництво у розвідувально-підривній сфері з УПА намагалися налагодити і союзники Німеччини – Угорщина та Румунія.
Таким чином, потреби безпосереднього розвідувального забезпечення бойових дій, погляд на УПА як на зародок збройних сил Української держави, які б відповідали вимогам сучасної військової науки обумовили значну увагу керівників повстанського руху до розбудови механізму військової розвідки, її концептуальних підвалин, форм і методів діяльності. Структурно повстанська розвідка прив'язувалася до лінійної структури УПА, базувалася на застосуванні штатних і нештатних розвідувальних підрозділів. Налагоджувалася розвідувальна підготовка рядового і командного складу. Особливу увагу приділялося агентурній розвідці з опорою на підтримку населення. Досвід розвідувальної діяльності, у поєднанні з творчим урахуванням доробків противника вдало акумулювався в інструктивних документах. Через специфіку військово-політичного становища руху ОУН та УПА його розвідка з кон'юктурних міркувань активно співробітничала зі спецслужбами Німеччини та її союзників, намагаючись зміцнити свій воєнно-технічний потенціал та послабити основного противника – радянську сторону. Об'єктивно це ускладнювало подолання опору окупантів.
Ефективне розвідувальне забезпечення стало одним з наріжних факторів енергійності та тривалості бойової діяльності українських повстанців.

http://volia.uaforums.net/--vt13.html

неділя, 30 грудня 2007 р.

1 СІЧНЯ - ДЕНЬ НАРОДЖЕННЯ ПРОВІДНИКА УКРАЇНСЬКОЇ НАЦІЇ

Розвідувальна діяльність УПА

Ішов я на пасіку вчора

Окупована москалями Українська Святиня знищується!

Архів блогу

Про мене

неділя, 30 грудня 2007 р.