середа, 21 травня 2008 р.
середа, 23 квітня 2008 р.
ПОШИРЮЙТЕ ЦЮ ІНФОРМАЦІЮ!!! : помаранчеві ублюдки-баригі виселяють з власного житла Ветерана ОУН-УПА
У четвер, 24 квітня 2008 року о 16-30 націонал – патріотичні сили Києва проведуть пікетування Апеляційного суду Київської області (м. Київ, вул. Володимирська, 15).
Пікет спрямований проти неправомірних рішень судів Києва та Київської області про виселення без надання іншої житлової площі мешканців селища Ясногородка Макарівського району, які проживають на території бази відпочинку "Лісова казка" вже понад 30 років.
Згідно з цим рішенням 56 громадян України, серед яких учасник національно-визвольного руху, багаторічний політв'язень радянських часів голова Київського крайового братства ОУН-УПА Орест Васкул разом із сім'єю, можуть опинитися просто неба.
Громадськість обурена такими діями влади і висловлює своє негативне ставлення до згаданих подій. Всіх небайдужих чекатимемо під стінами суду, щоб спільними зусиллями відстояти справедливість.
http://www.ukrnationalism.org.ua/news/?n=3372
ЗАПРОШУЄМО ВСІХ ПАТРІОТІВ УКРАЇНИ НА АКЦІЮ!
Слава Нації! Смерть ворогам!
ПОШИРЮЙТЕ ЦЮ ІНФОРМАЦІЮ!!!
вівторок, 22 квітня 2008 р.
пʼятниця, 21 березня 2008 р.
Львівські школярі вивчатимуть історію УПА за плакатами
Уже з початку наступного навчального року 600 львівських шкіл вивчатимуть історію УПА за спеціальними плакатами–посібниками. Плакати, на яких наочно зоображена історія Української Повстанської армії, вже виготовлені й будуть вивішені у кабінетах історії або ж у коридорах кожної середньої школи Лвівщини.
Навчально–демонстративний посібник унаочнення з історії — «Українська Повстанська армія. Історія нескорених» для школярів виготовлений уперше. Вчора у приміщенні середньої школи № 62 його презентували Центр досліджень визвольного руху та Головне управління освіти та науки облдержадміністрації. «Над цими плакатами історики, науковці та дизайнери працювали багато років. Їх створили з метою розвіювання міфів про УПА. У популяризації тематики визвольного руху серед молоді потреба визріла давно. Це їй допоможе зрозуміти, якою ціною здобувалася незалежність України, через які випробування пройшли цілі родини й покоління. Відродження правди і її усвідомлення молоддю є єдиною запорукою побудови здорового громадського суспільства», — пояснив ініціативу кореспонденту «УМ» керівник Центру досліджень визвольного руху Руслан Забілий. Він каже, що створення такого посібника зумовлене невідповідністю між постійним зростанням суспільного інтересу до історії визвольної боротьби середини ХХ століття та наявністю у школі наочних матеріалів з історії тих подій, а точніше — цілковитою їх відсутністю.
Презентований набір плакатів був розроблений, щоб належно відповісти на суспільний запит до історії УПА і впровадити у життя державну політику з ушанування національної пам’яті. «Перед вибором управління освіти стояло питання: книжки чи плакати? Ми порадилися з учителями історії, директорами, керівниками освіти і дійшли висновку, що ефективнішими будуть плакати. Бо книжка лежатиме в бібліотеці й не відомо, скільки осіб її прочитають», — зазначив «УМ» начальник Львівського облуправління освіти Павло Хобзей.
«Найзрозуміліше розповісти про УПА можна мовою світлин. Глянувши у вічі тим юнакам і дівчатам, які проливали кров за наше майбутнє, кожен тепер зможе зробити власні висновки: ким вони були і на яку пам’ять про себе заслуговують, допоможе зрозуміти правду про Українську Повстанську армію та історію нескорених», — додає представник Українського інституту національної пам’яті у Львівській області, радник голови СБУ, кандидат історичних наук Володимир В’ятрович.
Збірка наочних матеріалів з історії українського визвольного руху 20—60–х років ХХ століття складається із 21 плаката формату А1. Наклад збірки — 600 примірників.
Type your summary hereСвітлана МАРТИНЕЦЬ
Type rest of the post here
Слава Україні!
Героям Слава!
Читати далі...
День народження Мазепи
У новенькій церкві святого Миколая затишно і тепло. Незважаючи на нібито скромний розмір церковці, вмістилися в ній усі понад сто учасників урочистостей з нагоди річниці Івана Мазепи. Священик відслужив литію за гетьманом, просячи небеса помилувати душу цієї неординарної, яскравої постаті, що залишила по собі храми на землі і поклик волелюбства в людських серцях.
Церква святого Миколая — у пам’ять гетьмана Мазепи. Бо стоїть неподалік того місця, де 300 років тому гетьман побудував таку ж власним коштом. У 1932–му її зруйнували більшовики. А минулого року відбудували білоцерківські козаки. «Гетьманську» церкву освятили на Покрову, 14 жовтня.
Type your summary here
«Ми вже кілька років міркували, як би відродити храм, — розповідає верховний отаман Білоцерківської Січі Андрій Дрофа, генеральний директор Білоцерківського будівельного комбінату. — А в травні минулого року поїхали у Румунію, в місто Галац, де в кафедральній церкві святого Юрія в 1711 році похований Іван Мазепа, і подивилися, як наші сусіди–румуни шанують пам’ять про нашого гетьмана. А там цілий район названо на честь Мазепи. У 2004 році в Галаці відкрито пам’ятник нашому гетьману, там побувала і наша делегація. Територія тоді була ще не облаштована. Ми вирішили поїхати подивитися, як там сьогодні. І здивувалися — там сьогодні чудовий парк із фонтанами. Отож 22 травня ми вже почали будувати храм у Мазепинцях. Працювали день і ніч, і до Покрови завершили».
На відкриття храму в Мазепинцях, за словами очевидців, зібралося понад 30 тисяч людей, з яких 15 тисяч — козаки з усіх областей України. Тепер, до 370–річчя Мазепи, земляки планують відкрити у рідному селі його музей.
Пам’ятник гетьману стоїть у Мазепинцях з 1994 року. Учора представники козацтва і місцевої влади урочисто поклали до нього квіти.
«Іван Мазепа ввійшов в історію як єдиний із гетьманів, що, 20 років правлячи Україною, зумів стабілізувати політичне й економічне життя та об’єднати лівий і правий береги Дніпра, — сказав на мітингу голова Білоцерківської районної держадміністрації Роман Плугатор. — Він будував церкви, допомагав школам, шпиталям. А тут, у Мазепинцях, він пізнав хліборобську працю, коня і шаблю». А голова Білоцерківської районної ради Валерій Олійник нагадав, що ми сьогодні живемо в державі, про яку мріяв Іван Мазепа, політичний діяч європейського масштабу. Заступник голови Подільської райдержадміністрації Києва Євген Романенко повідомив, що Подільська райрада укладає угоду про співпрацю з Білоцерківським районом Київщини, отож наступного, ювілейного, року зможе активніше долучитися до вшанування славетного гетьмана на його батьківщині. Подільський район має багато пам’яток від Івана Мазепи — храми, будовані його коштом, стиль яких згодом назвали «мазепинське бароко», Києво–Могилянська академія.
Перед пам’ятником вишикувалися козаки у формі. Грав козацький духовий оркестр. А отаман Білоцерківської Січі Андрій Дрофа розповів, як у цей понеділок на всеукраїнському з’їзді козацтва Президент Віктор Ющенко згадав у своєму виступі не лише про рідне село гетьмана Мазепинці, а й про курган, який називається в народі Мазепинським, про який слід подбати. Але відновити його потрібно не екскаваторами, а за давнім козацьким звичаєм, — вручну.
Цього дня вперше в Мазепинцях побували двоє чільників міжнародної громадської організації «Родина Мазеп», яка об’єднує всіх Мазеп і в Україні, і за її межами. Ігор представляє волинську гілку, яка вже 300 років відома у краї, а Віталій Мазепа — Чернігівську. «Ми розшукуємо і об’єднуємо представників родини. Ми не є прямими нащадками гетьмана, але вважаємо, що разом з усім народом маємо вшановувати його пам’ять, а також пам’ять усіх видатних діячів з нашого роду, яких за історію було чимало. Збираємо родоводи, плануємо створити сайт і видати книжку. Питання анафеми, накладеної на гетьмана, дуже болить його роду. Ми дуже вдячні церкві Київського патріархату за панахиду. Це данина тому, що Іван Мазепа зробив для православної церкви».
Type rest of the post here
Марія ОСТЕРСЬКА Читати далі...
Тризуб став гербом України 22 березня 1918-го
Суперечки тривали понад півроку.
|
Дискусії про український герб тривали з літа 1917 року. Наприкінці червня почав працювати український уряд — Генеральний Секретаріат. Генеральний писар Павло Христюк одразу порушив справу виготовлення печатки — щоб скріплювати урядові акти й документи. ”На скликання спеціальної історичної комісії, яка виробила б проект такої печатки, не було часу, — згадував Микола Ковалевський, член Центральної Ради. — Тому, після консультації з відомим знавцем нашої старовини, директором Київського музею Біляшівським, постановлено було зробити дві печатки — велику, для особливо важних актів, і малу для поточної праці”. На обох вирішено зобразити династичний знак князя Володимира Великого, що його карбували на монетах Київської Русі за правління цього володаря. Російський історик Микола Карамзін на початку XIX ст. умовно назвав його ”тризубцем”.
Але малюнок на печатках іще не був державним символом. Щойно 16 вересня голова Центральної Ради, тодішнього українського парламенту, професор Михайло Грушевський опублікував статтю ”про те, що мусить вважатися гербом України”. ”Знак неясного значіння, щось вроді тризубця” з монет часів князя Володимира він оцінив позитивно. Як варіант згадав також арбалет — старий герб Києва, і козака з мушкетом, що був гербом Гетьманщини у ХVІІ–ХVІІІ ст. Натомість про галицького лева й київського Архістратига Михаїла висловився критично. Через два місяці, 15 листопада, у справі герба Секретаріат (міністерство) народної освіти провів нараду. Архістратига Михаїла відкинули одразу. Більшість була проти використання й козака з мушкетом. ”Відновлюючи нашу стару українську державність, ми не відновлюємо нашої гетьманщини, — вважав Михайло Грушевський. — Ми хочемо творити новий лад, нові державні й громадські форми. І емблема (знак) того мусить бути нова, щоб не було підозріння в замислах відроджування старого”.
У другій статті про герб України, надрукованій 25 листопада, Михайло Грушевський висловив ”деякі додаткові гадки, які прийшли на мисль пізніше”. Основним гербом України, писав він, може бути золотий плуг у синьому полі — як символ ”творчої мирної праці в новій Україні”. Офіційного рішення знову прийнято не було, тож Тризуб як державний символ України й далі вкорінювався неофіційно і стихійно. 6 січня 1918 року з’явилася в обігу перша українська банкнота — у 100 карбованців, яку розробив художник Георгій Нарбут. На ній у восьмикутній рамці було зображено Тризуб із хрестом над середнім ”зубом”. А 27 січня Центральна Рада ухвалила тимчасовий закон про флот УНР. Там, зокрема, зазначалося: ”Прапором української військової фльоти є полотнище о двох — блакитному і жовтому кольорах. В кряжі (верхньому куті. — ”ГПУ”) блакитного кольору історичний золотий тризубець з білим внутрішнім полем у ньому”. Назву ”тризуб” замість ”тризубця” почали вживати пізніше.
12 березня, після того, як із Києва вигнали більшовиків, Михайло Грушевський розробити їх проекти доручив графікові й архітектору Василеві Кричевському. Грушевський не надто ладив із Георгієм Нарбутом. Про намальований графіком на грошах Тризуб зауважив, що ”на 100-карбованцевих білєтах він рисовникови не вдався”. Натомість із Кричевським професор-спікер був у дружніх стосунках. Той оформляв його видану кілька років до того ”Ілюстровану історію України”. Через 10 днів Мала Рада затвердила великий та малий державні герби, а також велику й малу печатки УНР. Вибором Тризуба — знаку Володимира Великого — офіційним гербом тодішні українські політики підкреслювали спадковість нової держави від Київської Русі. ”Се оздоба питоменна, не запозичена, зв’язана з нашою тисячолітньою державною політичною і культурною історією”, — зазначав Михайло Грушевський. Стилізований оливковий вінок, що оточував Тризуб в обох гербах, виконаних Кричевським, мав символізувати мирну політику Української Народної Республіки.
| ||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
| Андрій ГРЕЧИЛО | ||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
; "Засновники Української державної академії мистецтв під час її відкриття у грудні 1917 року. Стоять (зліва направо): художники Георгій Нарбут, Василь Кричевський і Михайло Бойчук. У центрі сидить голова Центральної Ради Михайло Грушевський")
; "Михайло Грушевський на новому гербі України пропонував зобразити плуг. Як приклад подавав герб африканської країни Ліберії — ”республіки визволених із неволі негрів”. Плуг мав зайняти місце на щиті, складеному з історичних емблем українських земель. Тримати його по боках мали ”символи трудящого народу — жінка з серпом по одній стороні й робітник з молотом по другій”. На сучасній реконструкції автор використав робітника й селянку із банкноти у 100 гривень, виконаної Георгієм Нарбутом 1918 року")
; "Василь Кричевський розробив великий і малий герб Української Народної Республіки у березні 1918 року. У чому різниця між ними, не зовсім зрозуміло. Скоріш за все, Кричевський подав на розгляд два різні варіанти. Та замість того, щоб вибрати один із них, вирішили прийняти обидва, ”щоб добро не пропадало”. Схоже, що герби й печатки на засіданні Малої Ради 22 березня 1918 року приймалися в ”робочому порядку”, без особливого обговорення й без ухвалення окремого закону. Герби були перевантажені орнаментом, не мали щита й були представлені лише в чорно-білому виконанні")
;)
;)
Українське підпілля у Другу світову шукало співпраці з японцями
Українське підпілля у Другу світову шукало співпраці з японцями
Григорій Файда народився 1913 року в селі Ситихів піді Львовом. Батьки, Іван і Ксенія, мали трьох дітей — Марину, Романа, Гриця. Про нього досі згадують у Ситихові. Якось 4-річний Гриць запитав у польського поліціянта, чи може той написати ”111” одним штрихом. Поліцай не зумів. Тоді малий трьома пальцями (Тризуб!) зробив штрих на піску — три одиниці.
| Григорій Файда мав псевдо Бомба
Type your summary here Батьки віддали його до філії Львівської академічної української гімназії, де вчилися багато відомих згодом діячів Організації українських націоналістів — Микола Лебідь, Лемик, Роман Шухевич. Гриць також вступив до скаутів — Пласту — у 7-й курінь імені князя Лева. 1930 року став членом ОУН. Був невисокий, міцний, хороший спортсмен. Волосся русяве, очі сині. Добре вчився, мав гарну пам’ять, знав німецьку й італійську. Коли товариші сиділи над книжками, Гриць ішов на пляж, а на іспиті все знав краще від усіх. Ходив зосереджений, навіть похмурий, але коли бував у гуморі, то цікавішого співбесідника годі шукати: ерудит, майстер парадоксів, дотепник. Ангелом не був, мав запальну вдачу, навіть ліз у бійку з товаришами. Потім шкодував. Був відчайдушний, любив ризикувати. Його псевдо — Бомба — від вибухової вдачі. Шанував товариство панянок, гарно танцював. Любив каву. Не вмів бути ощадним з грішми, купував дорогий і модний одяг. Але не носив — казав, що немає для кого вбиратися. Ще в гімназії купив собі фотоапарат. Але жодного свого портрета для нащадків не залишив. У рік закінчення гімназії — 30 листопада 1930-го — брав участь у нападі бойовиків ОУН на пошту в Городку Ягайлонському (нині Городок на Львівщині) з метою забрати гроші. Оунівці вважали, що це гроші українських платників податків, яких визискує польський окупаційний режим. Замах не вдався: кількох нападників захопили, згодом судили. Але Файда свою групу зумів вивести — серед білого дня. Рано чи пізно їх би викрили, тому провід наказав бойовикам виїхати за кордон. 23 грудня 1933 року Файда разом з іншими ”засвіченими” бойовиками покинув Львів. Незабаром їх відправили до Італії, де на островах Ліппарі разом із хорватськими усташами проходили військовий вишкіл. Згодом українців відправили на Сицилію. У жовтні 1937 року за дорученням проводу Організації українських націоналістів Григорій Файда виїхав на Далекий Схід із Михайлом Гнатівим (Чорний) та Грицем Купецьким (Джура). Старший групи — Купецький. Завдання — налагодити співпрацю з командуванням японської армії задля спільної боротьби проти СРСР, у розвалі якого Японія була зацікавлена. Відпливли з Неаполя на кораблі ”Каторі Мару”, курсом на Йокогаму. Кошти були обмежені, тому хлопці їхали в каюті третього класу. ОУН оплатила дорогу й харчі, кожному на руки видали по $50. Подорож тривала десь 6 тижнів — через Суецький канал, Індійський океан. Перша зупинка — Порт-Саїд у Єгипті. Від екскурсії до пірамід трійця відмовилася — економили кошти. Пішли оглянути місто. Тут стався інцидент між Купецьким та Файдою. Той побачив у вітрині фотоапарат за $45 і хотів його купити. А це майже всі кишенькові гроші. Купецький Бомбі заборонив — мовляв, треба бути ощадним. Файда наполягав — і вони посварилися. Бомба апарат не купив, але на зло зверхникові розтринькав усі свої гроші, купив якийсь старий кинджал, який йому сто літ не був потрібен.
У порту Йокогама їх зустрів генерал Угая. Судячи з його чину та привітності, вони дійшли висновку, що японці справді зацікавлені у співпраці з українськими націоналістами. До Токіо хлопців доставили на таксі й поселили в одному з найбільших готелів — ”Санно”. Про витрати просили не турбуватися, бо господарі вважають їх своїми гостями. При першій зустрічі з офіцерами Генштабу імператорської армії українців спантеличили церемоніальні поклони японських військових — ніхто не знав, як на це реагувати. 27 листопада 1937 року хлопці прибули до столиці Маньчжурії міста Сінкйо, звідти — до Харбіна, де оселилися в готелі ”Орієнт”. Від японської воєнної місії одержали кошти на житло й теплий одяг, бо приїхали в літньому, а в Харбіні стояли морози. Налагодили зв’язки з місцевими українцями та групою українських націоналістів, що діяла в Харбіні під керівництвом Романа Корди (Федоріва). Включилися в роботу Української національної колонії, що складалася з українців, депортованих на Далекий Схід іще за часів царату й утікачів із СРСР. Оживили роботу молодіжного товариства ”Далекосхідна Січ”. Проводили військові вишколи: на базі ”Січі” планували утворити збройні відділи під керівництвом Файди. Однак із вересня 1939-го японці почали робили ставку на російські білоемігрантські сили й різко змінили ставлення до посланців ОУН. Майор Ямаока вимагав від українців припинити антиросійську агітацію й підпорядкуватися росіянам. Купецький це рішуче відкинув. Що робити далі? Зв’язок із Проводом втрачено. Діяльність УНК зводилася лише до культурницьких акцій. Та й треба було дбати про заробіток, бо японська воєнна місія відмовилася їх фінансувати. 1941 року Купецький написав прохання поновити співпрацю до Генштабу японської армії в Токіо. Восени співпраця відновилася, японці оплатили приміщення для українського штабу. Тут працювали Купецький, Файда та Хмельовський (Борис Куркчі). На друкарській машинці випускали перший на Далекому Сході націоналістичний журнал ”Сурма”, що розходився між молоддю ”Далекосхідної Січі”. Вийшло чотири номери-місячники. Мріяли про незалежну Зелену Україну — на колонізованих українцями теренах Далекого Сходу. На початку 1943 року японці знову втратили інтерес до оунівців. У Проводі ОУН про висланих на Далекий Схід просто забули: організація, вже розколена на поміркованих мельниківців і радикальних бандерівців, почала збройне протистояння з німцями й НКВДистами. Хлопці почувалися непотрібними в Маньчжурії. Але японці дозволу на виїзд не давали. Виживали як могли. У пошуках заробітку Григорій Файда спочатку виїхав на провінцію, а потім у Сінкйо. Подальша його доля невідома. 8 серпня 1945 року в Маньчжурію вступили радянські війська. Порядкування тут вони почали з чистки неблагонадійних. Імовірно, у них був знищений і Файда, адже своїх переконань не приховував. Та й сховатися європейцеві серед азійського населення було непросто. На Далекому Сході жило понад мільйон українців
| |||||||||||||||||||
| Віктор ГРИНЕВИЧ, ОлександраСТАСЮК | |||||||||||||||||||
; "Із Неаполя до Йокогами Бомба, Чорний і Джура восени 1937-го пливли на японському кораблі ”Каторі Мару”. У кінці 1941-го судно було потоплене американцями")
; "На півдні Зелений Клин межував із Маньчжурією — північно-східною провінцією Китаю, яка у 1932–1945 роках була окремою державою під протекторатом Японії")
Читати далі...
Підписатися на:
Дописи (Atom)
